Про Медвин

Розташування: за 145 км – Київ, за 25 км – Богуслав, за 80 км – Біла Церква.

Площа: 14,38 км2

Населення: 2628 осіб [3].

Природа 

Село розкинулося по обидва береги р. Хоробра, яка загачена низкою ставків. У селі є два ліси – Гірчаків і Довгенький, де переважають дубово-грабові насадження. Місцевість – горбиста, висоти – від 100 до 200 м. 

Легенда

За легендою, тут у медушах зберігалися запаси вина та меду київського князя Володимира [2].

Археологія

У Медвині і його околицях виявлено артефакти трипільської, ямної, середньодніпровської, білогрудівської, чорноліської, черхяхівської, скіфської, сарматської археологічних культур. Збереглися залишки валу та рову давньоруського городища Х–ХІІІ ст [2].

Основне заняття населення – землеробство, садівництво, бджолярство. Одним з традиційних ремесел, який приносив дохід медвинцям, було виготовлення на сушки з фруктів (яблук, груш).

Історія

Медвин уперше згадується у писемності 1520 р. Після Люблінської унії 1569 р. він відійшов від Великого князівства Литовського до Польщі. В урочищі Черкес-долина відбувалися бої між польськими військами та повстанськими загонами на чолі з Северином Наливайком (1596), Павлом Павлюком і Карпом Скиданом (1637). У 1620 Медвин отримав Маґдебурзьке право (підтверджене 1655 р.). Під час польсько-козацької війни, у 1648 р. Медвин став сотенним містечком (спочатку Корсунського, а з від 1685 р. – Богу­славського полку). За Андрусівським перемир’ям 1667 р., а згодом і за Прутським миром з Московським царством 1711 р., містечко залишалося під владою Польщі. У XVIII ст. медвинці брали участь у гайдамацькому русі. 1777 р. польський король Станіслав-Авґуст Понятовський подарував Медвин та інші поселення Богу­слав. староства своєму племіннику Станіславу Понятовському [2]. 

Після Другого поділу Польщі у 1793 р. Медвин опинився у складі Російської імперії. У 1796–1925 рр. належав до Київської губернії, у 1796–1837 і 1922–1923 рр. – до Богуславського,  у 1837–1920 рр. – до Канівського, у 1920–1922 – Корсунського повітів. 1799 р. Богуславський ключ, зокрема, і Медвин, придбав граф Браницький. З 1871 р. Медвин був волосним центром. На той час тут працювали винокурний і цегельний (згодом збудовано ще один) заводи, 5 водяних млинів. Наприкінці XIX – на початку ХХ ст. тут діяло два кінноприводні, 45 вітряних млинів, 9 кузень. 1900 р. тут проживали 9967 осіб. 1910 р. відкрито чотирьохкласну Міністерську школу [2]. Чимало медвинців брало участь у Першій світовій війні у складі російської армії .

З утворенням Української Народньої Республіки тут почало діяти Вільне Козацтво, активну діяльність розгорнуло товариство “Просвіта”, зокрема, гурток бандуристів, театр [1]. Низка медвинців стала до лав армії УНР. У квітні 1919 р. Медвин та Ісайки на чолі з отаманом Григорієм Пирхавкою та Коломійцем підняли антибільшовицьке повстання, звільнили Богуслав, проте згодом повстання було придушено. Відновилося воно у серпні 1920 р. під проводом отамана Лебедя (Хоми Сидоренка), бандуриста Антіна Митяя. Цього разу більшовицька кінна дивізія Семена Будьонного розбила повстанські загони та вчинила розправу над Медвином, спаливши частину села та стративши близько 80 цивільних чоловіків поблизу урочища Ковтунів лісок. До 1922 р. повстання тривало у підпіллі [4].

З насильницьким встановленням совєтської влади, медвин огорнула колективізація. У 1920-х – на початку 1930-х рр. медвинці нападали на буксирні бригади, робили замахи на активістів, палили їхні хати. 1931 р. Медвин помістили на “чорну дошку” за невиконання плану хлібозаготівель. За це представників місцевої влади спочатку звільняли з роботи та виключали з партії, а потім як “саботажників” почали арештовувати. Під час голодомору 1932–1933 рр. у Медвині померло близько 14% мешканців (близько 500 осіб) [2]. У 1937–1938 рр. заарештовано і розстріляно понад 100 медвинців, зокрема, колишніх учасників Медвинського антибільшовицького повстання та вояків армії УНР, вчителів, бандуристів, заможних селян. 

З 27 липня 1941 до 27 січня 1944 рр. Медвин був під нацистською окупацією. Тут діяло підпілля ОУН (б) на чолі з Іваном Сарапукою, за ініціативи якого 1941 р. вперше було відправлено панахиду на місці страти медвинців будьонівцями біля Ковтунового ліска 1920 р. Діяла тут Українська i автокефальна церква. 1941 р. гітлерівці організували в Медвині розстріл цивільного єврейського населення. До Червоної армії було мобілізовано понад 1000 медвинців, з яких понад половина загинула, зокрема, як “чорносвитники” під час Корсунь-Шевченківської битви. 

Після Другої світової війни тут діяв плодоконсервний, хлібний, комбікормовий, цегельний заводи, працювало чотири колгоспи. У 1971 р. у Медвині мешкало 6740 осіб [2]. 

1989 р. біля Ковтунового ліска тут відновлено панахиду за страченими у 1920 р. медвинцями. 1990 р., у час Революції на Граніті, відбулося одне з наймасовіших таких вшанувань з українською національною символікою.

Медвинці були активними учасниками Помаранчевої революції та Революції Гідності. Взимку 2014 року на околиці Медвина – на Лисянсько-Таращанській трасі діяв блокпост, який організувала місцева Самооборона. Через кілька місяців чимало медвинців стало на захист України від російських окупантів на Сході, серед яких і полеглий військовий доброволець Олександр Василенко, ім’я якого носить одна з центральних вулиць села.

У Медвині на території ліцею встановлено погруддя Тараса Шевченка, пам’ятний знак Героям Медвинського повстання, пам’ятний стенд Небесній Сотні. Серед видатних уродженців – бандуристи Антін Митяй, Овсій Проценко, кінорежисер Володимир Денисенко, музейник і археолог Борис Левченко, диригент, народний артист України Василь Василенко; фахівці у галузі будівництва, архітектори Павло та Петро Юрченки; громадсько-політичний діяч, геолог Іван Дубинець, майстри українського народного костюма Федір і Олександра Бражники, дисидент Віктор Салата. Медвинське коріння має Герой Небесної Сотні Володимир Кульчицький. 

Нині Медвин є адміністративним центром територіальної громади. Тут працюють опорний освітній заклад на базі 11 класів – ліцей, дитсадок, будинок культури, бібліотека, музична школа, лікарня, Дія-центр. Діє Свято-Миколаївська, Успенська, Покровська церкви ПЦУ, є 7 православних і 1 юдейський (недіючий) цвинтар. Від 2010 р. законом охороняється ботанічна пам’ятка природи місцевого значення “Медвин-дуб”, якому понад 600 років. Одним з найстаріших архітектурних об’єктів села є Міністерська (стара музична) школа 1910 р. побудови. У селі розвивається туризм, зокрема, тут проводять екскурсії до гори Тотоха, місцями Медвинського повстання. 2013 р. тут знято документальний фільм Олександра Денисенка “Денисія. Світи Володимира Денисенка”, 2019-го – документальний фільм “Медвинське повстання”, 2021-го – документальний фільм “Чи зникає Шевченкова Україна?”. У селі відбувається низка комеморативних заходів, як-от відзначення річниці Медвинського антибільшовицького повстання (третя субота серпня), панахида за страченими будьонівцями мирними жителями Медвина 13 жовтня 1920 року. В селі засновано молодіжний центр (громадська організація “Молодь в тренді”), краєзнавчі дослідження проводить освітня ініціатива “Медвин. Повстання”.

Джерела: 

1. Дубинець І. Горить Медвин. Нью-Йорк, 1952.

2. Енциклопедія Сучасної України [електронний ресурс]: https://esu.com.ua/article-65477

3. Медвинська громада [електронний ресурс] Доступно: https://medvyn-gromada.gov.ua/

4. Медвинське повстання у фактах, постатях, спогадах. Вишгород, 2023.

5. Медвинські скрижалі. Миронівка, 2011.