Новітні Герої

Захисник України родом із с. Бране Поле Медвинської громади. У Богуславі у вищому професійному училищі сфери послуг здобув професію кухаря.  Працював у службі таксі в м. Українка.  Учасник Революції Гідності. Із травня 2014 року служив у 72 омбр імені Чорних Запорожців ЗСУ та брав участь у боях з російськими окупантами та колаборантами на Сході України. Віталій помер від отриманих неподалік с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області поранень в лікарні. Похований у Браному Полі. Посмертно нагроджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Вулиця в Браному Полі, на якій він жив, носить його ім'я. На школі в Браному Полі, де навчався Віталій Підлубний, встановлено пам'ятну дошку на його честь.

Захисник України родом із с. Медвин. Учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. У березня 2014 року став військовим добровольцем, служив старшим навідником реактивної артилерійської установки БМ-21 "Град" у 72 омбр імені Чорних Запорожців ЗСУ. Загинув унаслідок артилерійського обстрілу армією росії біля с. Дякове на Луганщині. Похований у Медвині. Посмертно нагроджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Вулиця в Медвині, на якій він жив, носить його ім'я.  Вулиця в Медвині, на якій він жив, носить його ім'я. На школі в Медвині, де навчався Олександр Василенко, встановлено пам'ятну дошку на його честь. 2023 року освітня ініціатива "Медвин. Повстання" зняла документальний фільм "Олександр Василенко, новітній Герой".

Захисник України був родом з Браного Поля та мешкав у с. Медвин. Опанував професію водія. Працював на комбікормовому заводі в Медвині. Був мобілізований до Збройних Сил України. Служив механіком-водієм у 53 окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха ЗСУ. Загинув на Донеччині, неподалік с. Зайцеве. Похований у Медвині. На школі в Медвині, де навчався Олександр Бочаров, встановлено пам'ятну дошку на його честь. 

Захисник України родом із с. Медвин. Навчався у медвинській школі. Вчився в Таращанському технікумі на водія, працював за цією професією, зокрема, трактористом, також у Богуславі в аварійній бригаді "Водоканалу", різноробом у рідній школі в Медвині. Захисником України став ще 2015 року, служив сапером. Під час повномасштабної російсько-української війни знову став до лав української армії, служив водієм-санітаром у 72 омбр імені Чорних Запорожців ЗСУ. Загинув від поранень, отриманих у бою поблизу м. Торецьк на Донеччині. Похований у Медвині.

Майбутній Захисник України виріс у Медвині, звідки родом його мама, Надія Петрівна. Навчався у школі № 320 у Києві. Закінчив у Києві Професійно-технічне училище № 25, здобув професію "столяр будівельний, паркетник". Працював у Києві інкасатором, монтажником вентиляційних  систем. З початком повномасштабної війни став до лав 130 батальйону Територіальну оборони Солом’янського району м. Києва, служив солдатом. Мав псевдо "Свояк". Загинув 27 червня 2022 року біля с. Дементіївка на Харківщині. Вулиця в Медвині, на якій він похований поряд із батьком, носить його ім'я. 

Навчався в школах Богуслава та Розкопанець. У Медвині у бабусі й дідуся Олександри й Василя Ткаченків проводив дитячі роки. 2020 року закінчив професійне училище у Богуславі, де здобув кваліфікацію “слюсар із ремонту автомобілів-зварник”. Працював на будівництві. 20 травня 2021 року пішов на контрактну службу в українську армію. Служив у 30 окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького ЗСУ, у лавах якої і зустрів повномасштабне вторгнення росіян. 6 червня 2022 року унаслідок ворожого обстрілу отримав смертельне поранення під Новолуганським Бахмутського району Донецької області. Понад місяць боровся за життя, однак 8 липня його серце зупинилося. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). Похований на Алеї Слави у Богуславі.

Народився в с. Дмитрівка Фастівського району на Київщині. У 1996–2002 роках навчався у Побережківській загальноосвітньій школі. Отримав фах будівельника. Одружився 2008 року, в подружжя народилися син і донька. Добровільно став до лав Територіальної оборони ЗСУ 24 лютого 2022 року. Воював стрільцем на Донеччині, під час виконання бойового завдання поблизу Торського отримав смертельні поранення унаслідок мінометного обстрілу. Похований у м. Фастів.

Майбутній Захисник України виріс і почав ходити в школу в с. Медвин. Потім переїхав з родиною до с. Владиславка, де закінчив 9 клас місцевої школи, після чого вступив до Богуславського професійно-технічного училища №1, де опанував фах автослюсара. З дружиною і дітьми проживав на Кіровоградщині, в с. Вукитичеве Надлацької територіальної громади. З 2015 року брав боронив Україну від російських загарбників. З початком повномасштабного вторгнення росії знову став до лав Збройних Сил України. Загинув, звільняючи Херсонщину від російських загарбників, під час ворожого мінометного обстрілу. Похований в Вукитичевому.

Народився і жив у Києві. Матір Андрія Людмила – родом з Медвина, тут він у дитинстві проводив час у дідуся й бабусі Андрія і Валентини Пеньонзів. 2008 року закінчив київський ліцей №227. Після школи навчався у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Працював молодшим системним адміністратором у компанії «ВіДі Автосіті». Під час повномасштабного російського вторгнення Андрій став до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, взяв псевдо “Прянік”. 16 листопада 2022 року під час ворожого мінометного обстрілу під містом Вугледар Донецької області отримав тяжкі поранення, від яких 27 листопада помер у лікарні Києва. Похований на Південному кладовищі Києва. 

Захисник України родом із с. Медвин. Вчився у школі в Медвині, потім у Таращі. Працював водієм. Став на захист України від російських загарбників ще 2014 року у складі 30 омбр імені князя Костянтина Острозького. Коли росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, вступив до добровольчого формування Петрівської територіальної громади Київської області. Служив водієм у 66 омбр імені князя Мстислава Хороброго ЗСУ, воював на Донеччині. Влітку отримав поранення, але знову повернувся у військо. Отримав низку бойових нагород. Загинув у бою на Донеччині. Похований у Медвині на Золоточубовому цвинтарі.

Захисник України родом із с. Медвин. Професійно-технічну освіту здобув у Богуславі, працював у компанії "Київміськбуд". Служив на космодромі "Байконур" у Казахстані. Під час російсько-української війни у вересні 2022 став до лав української армії та боронив Україну від російських загарбників на Сході. Загинув поблизу с. Красногорівка на Донеччині. Похований у Медвині. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Захисник України родом з с. Закутинці Медвинської громади. Навчався в Лисянському професійному аграрному ліцеї. У грудні 2022 р. Олег Черпак став на військову службу за контрактом та призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії – водій другої прикордонної комендатури 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України. Молодший сержант Олег Черпак загинув у ближньому бою з російськими зайдами поблизу прикордонного с. Мхи на Чернігівщині. Похований у Закутинцях. Посмертно нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни". Телеканал "Прямий" зняв про нього відеосюжет .

Захисник України родом з с. Дмитренки Медвинської громади. Школу закінчив у Дмитренках, навчався на лицювальника-плиточника в Богуславському професійному училищі. Довгий час працював у лісгоспі. Став на службу до Збройних Сил України у травні 2023 року. Помер від несумісних з життям травм у лікарні м. Чернігів. Похований у Дмитренках. У центрі с. Дмитренки йому встановлено пам'ятну дошку. 

Захисник України проживав і навчався у м. Богуслав. У березні 2023 року він підписав контракт з військовою частиною та став боронити нашу батьківщину від російських загарбників. Загинув під час виконання бойового завдання в Авдіївці на Донеччині. Похований у с. Митаївка Медвинської громади. На фасаді школи № 1 м. Богуслав відкрили меморіальну дошку. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмерно.

Захисник України родом із с. Лука Таращанської громади. Проживав у с. Софійка Медвинської громади. Старший лейтенант Збройних Сил України загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Похований у Софійці.

Захисник України родом з с. Дмитренки Медвинської громади. Стрілець-санітар Збройних Сил України загинув від поранень, які отримав під час виконання бойового завдання поблизу с. Синьківка Куп’янського району на Харківщині. Похований в с. Коряківка.

Захисник України родом із с. Медвин. За освітою зоотехнік, працював столярем. Брав участь в Революції Гідності, у 2014 р. вперше пішов добровольцем у складі батальйону "Київська Русь" на захист України від російських загарбників.  Вдруге повернувся до війська як доброволець 2016 року. 2021 року знявся у документальному фільмі "Чи зникає Шевченкова Україна" проєкту "Хащі". З початком повномасштабного вторгнення втретє повернувся до лав української армії, воював у 72 омбр імені Чорних Запорожців ЗСУ.  Помер в лікарні від ран, отриманих під час ворожого обстрілу 23 березня 2024 р. поблизу м. Курахового Донецької області.

Народився в Ісайках, а кожного літа приїздив до дідуся й бабусі в Медвин. Закінчив школу в Ісайках та вступив до Богуславського центру професійно-технічної освіти на спеціальність "Кухар-кондитер". Служив в українській армії на Луганщині. Після демобілізації працював у Службі безпеки України, потім - водієм-охоронником. З початком повномасштабного вторгнення росіян добровільно став на захист України. 15 червня 2022 року старшого сержанта Олега Момотенка призначили на посаду командира відділення зенітно-ракетного взводу. Служив на півночі України, а з листопада 2023 року брав участь в бойових діях на Харківському та Донецькому напрямках поблизу населених пунктів Кучерівка, Синьківка, Першотравневе, Водяне, Володимирівка та Вугледар. 

13 квітня 2024 року Олег Момотенко загинув у бою поблизу с. Синьківка Куп’янського району Харківської області, вивівши ціною власного життя з-під ворожого мінометного обстрілу трьох українських військовослужбовців. Похований на Алеї Слави у Богуславі.

Захисник родом із с. Медвин. З 2022 року Олександр Вікторович був добровольцем батальйону спеціального призначення "Азов", служив кулеметником бронеавтомобіля. Загинув у бою поблизу населеного пункту Діброва на Луганщині. Поховали Героя на цвинтарі ІІ дільниці у Медвині.

Владислав Ткаченко народився в Писарівці на Черкащині. З 2006 року жив у Медвині й закінчив тут школу. Навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування.

В 2013 році був покликаний на строкову службу в українській армії. У 2014–2015 роках боронив Україну від російських окупантів на Сході. На початку 2020 року підписав контракт із ЗСУ, служив до останніх днів у 30 окремій механізованій бригаді ЗСУ.

2022 року одружився, з дружиною Маргаритою в них народився син Владислав.

Загинув поблизу с. Синьківка Куп'янського району на Харківщині, боронячи Україну від російських окупантів.

Проживав з родиною у Щербашинцях. З 2023 року боронив Україну в лавах української армії. Помер від травм, отриманих під час ворожого обстрілу в м. Добропілля Покровського району Донецької області. 

У 1998-2009 роках навчався у медвинській школі. Після школи навчався на ландшафтного дизайнера, працював за фахом у Києві. З 2020 року був підприємцем. 28 лютого 2024 року розпочав службу в ЗСУ за контрактом. Виконував бойові завдання на Харківщині, Сумщині, Курщині, отримав поранення. Служив у ППО поблизу Києва. Загинув поблизу с. Святопетрівське на Київщині.

Народився в с. Круті Горби. Школу закінчив у с. Побережка, а потім вступив до Богуславського центру професійно-технічної освіти, де здобув спеціальність «Столяр». У жовтні 2024 року став на захист України від російських окупантів. Загинув від рук росіян 15 лютого 2025 року поблизу м. Часів Яр Донецької області.

Поховали Героя на Алеї Слави Центрального кладовища Богуслава.